Історична довідка

Городок Подільський

Городок – одне із найстаріших міст України. 2012 року воно відсвяткувало свій 650-річний ювілей.
Місто Городок Хмельницької області, розташоване у долинах Смотрича – чи не найвідомішої з малих рік України, та його великої притоки Тростянки (річки зливаються за кілька кілометрів нижче міста).
Перша письмова згадка про Городок датована 1392 роком, коли подільський князь Федір Корятович (Коріатович) передав у володіння шляхтичу Бедриху (Бедришку) ряд населених пунктів, зокрема й Городок. Звідси його перша назва – Бедрихів-Городок. Той «старий» Бедрихів-Городок незадовго поділили на 2 окремі населені пункти – власне місто Городок та село Бедриківці.

Городок – одне із найстаріших міст України

Офіційно «городоцьке літочислення» ведеться від 1362 року, – коли об’єднані литовсько-руські війська розгромили татар на р. Сині Води і Поділля увійшло до складу Великого Князівства Литовського.

Слід зауважити, що містечко насправді набагато древніше. Зручне й затишне межиріччя Смотрича та Тростянки люди обжили ще за часів мідно-кам’яної доби. На території міста було принаймні 6 трипільських поселень, 2 поселення часів черняхівської культури та 2 – ранньослов’янської. Слов’янське поселення, що розкинулось в урочищі «Гнилий Кут», цікаве тим, що тут розкопано жертовний майданчик, що є повним аналогом жертовника, знайденого Вікентієм Хвойкою на Старокняжій горі в Києві.

У 1550 році місто спалили татари, але незабаром його відбудували.

У 1653 році в Городок увійшло 30-ти тисячне військо Богдана Хмельницького. Поляки, українці-уніати, а також євреї заховалися за мурами городоцького замку. Козаки взяли його штурмом та зруйнували, а залогу вирізали.
Незадовго подія, що трапилася під Городком, змінила долю всієї України. 20 червня 1653 року гетьманське військо збунтувалося. Причин було кілька: по-перше, нестача продовольства, по-друге, звістка про те, що гетьман зі старшиною вирішили віддатися під руку турецького султана.
Саме під містечком Городок і прийняли фатальне рішення про союз з Москвою. Згодом в Переяславі відбулося лише юридичне оформлення того вибору.

Табір Хмельницького був розташований у долині Смотрича між Городком та селом Бедриківці. Це місце й досі називають «Козачою долиною».

За півстоліття по тому, у 1702 році у цьому ж місці було розбито велике польське військо, про що йдеться у старовинній думі, вміщеній у рукописному збірнику XVIII століття:

За часів Великого Князівства Литовського, а потім і Речі Посполитої, Городок не мав ні статусу міста, ні магдебурзького права. Лише 15 травня 1786 року король Станіслав Август дарує йому статус містечка. У 1796 році Городок отримав ще один атрибут – герб: на червоному полі – срібна фортечна стіна, а по обидва її боки – золоті гори.

Екскурсію Городком розпочнемо із центру міста.
Увагу насамперед привертає потужна споруда під червоною металочерепицею – Інститут Богословських Наук «Непорочної Діви Марії». Це колишній кляштор Сестер Милосердя, в якому вони опікувались бідними. При монастирі діяла лікарня, аптека для незаможних та пекарня, де випікали хліб виключно для бідного населення. Окрім того, тут функціонувала школа для дівчаток, яких навчали знань, готували до сімейного життя. Дівчата навчалися рукоділля, займалися кухарською справою, освоювали методи правильного виховання дітей і, звичайно, вивчали Закони Божі. Відтоді навчальний заклад отримав жартівливу назву — «Інститут благородних дівиць». Зазначимо, кляштор було збудовано наприкінці XVIII ст. за кошти магната Яна Замойського, власника Городка.

 

В останні роки перед революцією приміщення монастиря віддали під квартири царським чиновникам та службовцям цукрового заводу. Монастир Сестер Милосердя було зведено за проектом відомого польського архітектора Фрідріха Гісгеса у вигляді невеликого замку. У первісному вигляді він зберігся до середини 70-х років ХХ століття. На жаль, пізніше його вигляд було спотворено чисельними перебудовами.

 Інститут Богословських Наук бере свій початок від катехетичних курсів підготовки вчителів Закону Божого, що розпочалися у 1992 році. Навчання проводилося щосуботи викладачами городоцької Вищої духовної семінарії і проходили у її приміщенні. Незадовго у 1997 році курси отримали статус Богословсько-катехетичного інституту. Відтак до будинку старого кляштору Інститут переформувався влітку 2001 року. Вже наступного року Держкомітетом у справах релігій було зареєстровано його статут, а тому навчальний заклад отримав свою сучасну назву. Тут готують майбутніх катехитів, викладачів Закону Божого, сімейних психологів, журналістів та органістів.

 Зазирнімо на мить в історію, коли в Городку формувались основні монаші осередки. Відзначимо, колись у Городку діяв ще один католицький монастир – ордену Францисканців, зосереджений у Кам’янці-Подільському. Але коли на території обителі почали будувати укріплення, то ченців згодом виселили. Тому у 1787 році Замойський забрав «безпритульних» до Городка. Свого часу цей монастир мав таку й назву – «Кам’янецько-Городоцький», що розташовувався на іншому березі річки Смотрич біля костелу Св. Анни. Монастир також було збудовано за проектом польського архітектора Фрідріха Гісгеса. І костел Св. Анни, і францисканський монастир стояли на території зруйнованого Хмельницьким городоцького замку (там і на сьогодні добре збереглися потужні земляні вали). Вважають, що для будівництва францисканського кляштору було використано рештки зруйнованої городоцької цитаделі.

У 1833 році, після придушення польського повстання, російська влада вигнала францисканців з Правобережної України, а тому монастир було закрито. Незадовго його, як і костел Св. Анни, зруйнували комуністи.

З іншого боку центральної площі над опорною стіною стоїть великий хрест та фігура Божої Матері. Встановили їх не просто так: колись тут височів дуже красивий костел Св. Станіслава, збудований архітектором Гісгесом за кошти Замойських. Костел славився не стільки красивою архітектурою, скільки чудотворною іконою Св. Антонія Падуанського з немовлятком Ісусом на руках. Ікона ця потрапила на Поділля ще у 1404 році, коли орден францисканців оселився у Кам’янці-Подільському. У Кам’янці образ зберігався до переїзду францисканців до Городка.

Колись образ було вкрито важким позолоченим окладом з кованого срібла, який геть був обвішаний золотими та срібними хрестиками та іконками, які жертвувалися зціленими. Коли храм закрили, всі коштовності конфіскували комуністи. Саму ж чудодійну ікону вдалося врятувати. Сторож костелу вирізав головний фрагмент полотна, на якому було намальовано лики Святого та Христа і, обмотавши святиню довкола тіла, зумів винести її зі сплюндрованого храму.

Закритий костел, як і всі інші храми Городка, а також дерев’яна синагога ХVI ст. були знищені в одну ніч 1936 року.

Врятовану ікону Св. Антонія довгий час переховувала «катакомбна» черниця Кася Кирилівська.

Лише у роки окупації, коли німці дозволили релігійне життя, образ знову з’явився перед віруючими. Місцевий художник Кульпа наклеїв врятований фрагмент на полотно та відтворив ікону у її попередніх розмірах. На фотографїї ікони, якщо придивитися уважніше, видно фрагмент того старого полотна. Після того образ зберігався у цвинтарній капличці. Наразі на її місці збудовано величний костел Св. Станіслава єпископа та мученика, де й можна побачити цю чудотворну ікону з такою дивовижною та трагічною історією.

Ще з кінця XVII ст. Св Антоній є небесним покровителем Городка, а храмове свято на його честь, відзначається напрочуд урочисто.

Ще з кінця XVII ст. Св Антоній є небесним покровителем Городка

Отож прямуємо до костелу Св. Станіслава.

Приміщення спортивної школи та прилеглі до нього флігелі нагадують типовий поміщицький палац середини ХІХ ст. У центральному напівкруглому вікні навіть збереглися кольорові скельця. Тут був маєток Тихоцьких – родичів останніх городоцьких, поміщиків Виноградських.

Далі, вище колишнього маєтку, ще один старовинний будинок і школа. Її звели коштом місцевого цукрозаводчика наприкінці ХІХ ст. як училище для учителів початкових шкіл. Архітектор постарався на славу: перший її поверх було викладено з тесаного сірого вапняку, другий – полірованої цегли. Фасад колись вінчав високий кований шпиль. Одразу ж за школою відкриваються шпилі костелу.

 Костел Св. Станіслава, єпископа та Мученика, без усякого перебільшення можна вважати найунікальнішим сучасним храмом України. Ні, не через його архітектуру – вона досить стандартна, і не через славетний образ Св. Антонія. Це – чи не перший у нашій країні храм, зведений після 1917 року!

Як вже зазначалося, єдиною діючою культовою спорудою Городка довгий час залишалася невеличка цвинтарна капличка.

 Все змінилося 1977 року, коли на чолі католицької громади Городка став отець Владислав Ванагс. Це була глибоко віруюча та дуже діяльна людина.

Отець Владислав Ванагс

Найперше, що він зробив у своїй парафії, – розширив та впорядкував майданчик перед капличкою. Під час недільних служб, віруючим, які приїжджали ще й з усіх навколишніх сіл та інших районів, просто не було місця.
Кьондз Владислав Ванагс затіяв збудувати новий храм. Роботи почалися вже у 1980 році, хоча підготовка йшла ще з кінця семидесятих. Будівництво було обставлено, як реконструкцію каплички. Спочатку до неї припудували задню частину великого храму, а потім довкола старої споруди збудували другу його половину. Після чого капличку розібрали.

Будівництво, яке велося методом «народної будови», завершили у 1982 році! Тоді, однак, так і не вдалося звести дзвіниці та фасад костелу. Влада і без того хотіла знести новий храм. Свого сучасного вигляду костел набув лише наприкінці 80-х.
Сьогодні годі й уявити тогочасну істерію влади, коли виявилося, що замість ремонту мініатюрної каплички, віруючі звели великий храм. Поряд з костелом – будинок Вищої духовної семінарії – першої католицької семінарії на теренах колишнього СРСР. Це теж справа Ванагса. Як і притулок для старих і немічних людей, – Будинок Милосердя. Усього ж за своє життя отець Владислав звів 29 католицьких святинь! У самому Городку це ще й дуже красивий костел Св. Йосифа – він стоїть на березі Смотрича в районі Мархлівки та костел Св. Фаустини Ковальської.

Помер отець Владислав 10 листопада 2001 року. Поховали його біля храму, який він збудував, і де служив Богу та людям.

Біля костелу впадають в очі три великі старовині пам’ятники – це могили магнатів Скибиневських – одних із найбагатших родів Поділля. Їх родовий палац розміщений у сусідньому селі Нове Поріччя. На жаль, палац зруйнували під час революції і про цей «Подільський Версаль», наразі, нагадує лише малюнок Наполеона Орди.

 Якщо пройти через цвинтар на його протилежну, православну, частину, то потрапите до біло-блакитного храму Св. Онуфрія (УПЦ). Його будівництво розпочалося у часи «перебудови». Храм красивий, величний, гарно спроектований, де із своїми молитвами до Бога звертаються мешканці Городка. Поряд із храмом невеличка, майже іграшкова, капличка Св. Миколая, що стоїть перед його дзвіницею. Ця капличка зведена над могилою Миколи Виноградського, батька Сергія Виноградського – останнього городоцького поміщика. На кованій огорожі добре видно ініціали покійного – «НВ» (Николай Виноградский).

Сергій Виноградський – не просто якийсь поміщик – це один із фундаторів сучасної мікробіологічної науки, його ім’я поправу стоїть поряд з такими діячами, як Пастер та Мєчніков (після еміграції Сергій Миколайович був одним із керівників Інституту Пастера в Парижі). Виноградський став фундатором такого напрямку мікробіології, як мікробіологія ґрунтів, на якій базується вся сучасна аграрна наука. Саме він відкрив азотфіксуючі бактерії, про які всі знають зі шкільного курсу ботаніки.

 За радянської влади капличку сплюндрували і вона довго була у занедбаному стані. Час та негода знищили обшиту бляхою маківку, впав і зник дуже красивий кований хрест. 

Це єдина автентична пам’ятка, яка нагадує про славетного земляка. Зведений ще магнатами Замойськими палац, де жили Виноградські, розібрали на каміння ще у 20-х роках ХХ ст. Проте в травні 2012 року у Городку за кошти мецената-земляка М. І. Гуменюка встановили пам’ятник С. М. Виноградському й назвали місцевий сквер його іменем.

 Трохи лівіше каплички розміщена братська могила вояків російської армії, які загинули у бою з австрійцями в серпні у 1914 році. 20 років тому там ще стояв величезний дубовий хрест. Наразі знайти її можуть лише досвідчені краєзнавці. Той бій був чи не першою великою сутичкою між військами Російської та Австро-Угорської імперій.

Городоцькі підземелля

Найцікавіша, найунікальніша і найдавніша пам’ятка Городка все ж дійшла до нашого часу. Але побачити її навряд чи поталанить. Бо мова йде про підземелля.

Протягом століть місто розросталося не лише вшир, але й углиб. Потужні лесові та глиняні ґрунти, на яких стоїть Городок, це легко дозволяли робити. Зауважимо, що знамениті Лаврські печери викопано в аналогічних умовах. Городяни заглиблювалися у землю не від доброго життя. На той час Поділля було прикордонням між християнським світом та Туреччиною, тож життя спокійним не було. Дошкуляли і постійні набіги татарських загонів. У катакомбах ховали найцінніше та й самі пересиджували там. Структура «підземного міста» була стандартною у всіх містечках Поділля. Індивідуальні підвали під кожним обійстям з’єднувалися між собою у «підземну вулицю», від якої було прокопано хідники до замку-цитаделі, до лісу, що оточував тоді Городок. Крім вузеньких, прокопувалися й «магістральні» шляхи, що дозволяли проїхати навіть возом! Таке собі «метро».

Ззовні городоцькі підземелля тотожні лаврським печерам – такі ж склепінчасті тунелі, прокопані в товщі глини, арочні ніші у стінах. Але говорити про якусь невідому підземну лавру навряд чи виходить. Тотожність городоцьких та лаврських печер, швидше за все, пояснюється однаковими властивостями ґрунтів, у яких їх проклали. Відповідно й технології були ідентичні. Наявність ж бокових ніш-заглиблень може мати подвійне пояснення. По-перше, вони були необхідні технологічно – в них могли ставити корзини, у які висипали вибрану глину та світильники. По-друге, їх могли використовувати, як банальні полиці для зберігання краму та продуктів.

На жаль, сьогодні це одне з найнедоступніших місць у Городку. Потрапити сюди практично неможливо. Усі входи – засипані.

Єврейське «окописько»

Варто відвідати й старе єврейське «окописько», тобто цвинтар. Воно, правда, не таке старе, як у Сатанові, де найдавніші стели датуються ще XVI ст. У Городку найстаріші надгробки належать до початку XVIІІ ст. Але й серед них чимало «мацев» з дуже гарним різьбленням по каменю та цікавими барельєфами. До того ж, із цвинтарної гори відкривається шикарний краєвид на Городок та долину Смотрича. Любителі живої природи знайдуть тут чимало цікавих рослин, серед яких багато червонокнижних.

Музей

Городоцький музей мало чим відрізняється від більшості подібних закладів в інших райцентрах. Але зайдіть – не пошкодуєте. Тут є свої родзинки та експонати, яких ви більше ніде не побачите.

З цікавинок – велика колекція археологічних артефактів від кам’яного віку до княжої доби. Більшість із них зібрала місцевий краєзнавець Нонна Миколаївна Пащенко. Варто звернути увагу й на велику бойову сокиру – такими за часів Хмельниччини козаки зупиняли закованих у броню знаменитих крилатих гусарів.

Але найунікальніші експонати – сучасні. Це – єдиний у світі діючий екземпляр первістка радянської індустрії трактора «У-2» та сконструйований місцевими умільцями єдиний у світі мотоцикл-трансформер.
З місць, які рекомендується відвідати обов’язково, – костел Св. Станіслава з чудотворним образом Св. Антонія, музей та старий єврейський цвинтар. Не пожалієте, якщо прогуляєтеся околицями міста. Вони дуже мальовничі.

У місті, крім вище згаданих храмів, є ще храми УПЦ КП, УГКЦ, кілька капличок та великий молитовний будинок євангелістів.
Сучасний Городок розростається. Тут височить будівля нового спортивного комплексу європейського рівня «Епіцентр», яку збудував народний депутат України, городоччанин Олександр Герега. У спорткомплексі щодня тренується 300 юних спортсменів Городка. Завдяки цьому спортивному закладу діти мають можливість здійснити свої мрії, здобуваючи нові спортивні досягнення в тому чи іншому виді спорту та розвиваючи хорошу фізичну підготовку. Цей заклад став окрасою та гордістю не тільки Городоцького району, а й усієї Хмельницької області.
Тож Городок має продовження.

Дмитро Полюхович

Відео новини

Корисні лінки

Єдина країна
Президент України
Верховна Рада України
Урядовий портал
Урядова телефонна ''Гаряча лінія''
Хмельницька обласна державна адміністрація